«Старі пеньки» у правовому полі України

Відзначання Дня Конституції України, традиційно піднімає хвилю цитування фраз типу: «законодавство у нас добре, просто треба, щоб його виконували». На мою думку «якісне українське законодавство» це такий же міф, як і «перша в Європі Конституція Пилипа Орлика». Адже невиконання норм, прописаних у правових актах, як правило і свідчить, про їх низьку якість.

Серед ряду причин, чому закладені норми не виконуються, є те, що автори не враховують ресурси часові, кадрові, фінансові та ін.), які потрібні для їх впровадження.

Я думаю українські підприємці з великою «радістю» згадують, як були внесені зміни у законодавство, які розділяли ФОПів на категорії, чи вимагали здачу звіту по ЄСВ до податкової. А податківці не встигали, за відведений термін, фізично опрацювати подані документи. Що в свою чергу провокувало спроби, через своїх людей та «подарунок», обійти чергу, до бійок у чергах та пікетування відділень податківців.

Віра в те, що в якихось схронах сидить достатня кількість високоякісних порядних спеціалістів, і досить лише прийняти відповідні рішення, як вони вийдуть і займуть місце «зіпсованих старих кадрів», накрила «мідним тазом» не одну реформу установ.

А з тим, що на виконання певних норм, у бюджетах просто немає достатньо коштів, я думаю, майже кожен стикається у різних сферах. Хоча у деяких випадках, ініціатори певних рішень, для їх реалізації, можливо орієнтувались не на український бюджет, а на можливість потім переконати іноземні чи міжнародні організації, щоб ті виділили технічну допомогу на впровадження реформ.

Прийняті закони чи рішення, які не забезпечені одним, чи декількома ресурсами створюють проблеми в першу чергу для нормальних співробітників установ. Я неодноразово чув фрази: «Ми розуміємо необхідність змін та готові робити, щоб реалізація була гарною. Але навіщо нам створюють нереальні умови?». Якраз відсутність адекватних умов для діяльності і витісняє адекватних спеціалістів. А на їх місце приходять такі, яким «закон не писаний» - нехтують записаними нормами та правилами і роблять як їм подобається. Хоча є деякі «активісти», які проблему, у відсутності адекватних умов для посадовців, не бачать. Навпаки вважають, що «не потрібно робити, щоб було зручно чинушам та їх треба постійно вздрючувати». Може пізніше напишу про такий тип «активістів» окремо.

Прикро, що й об’єднання громадян грішать небажанням розраховувати, які ресурси потрібно для впровадження їх ініціатив. В результаті серед посадовців формується образ ГО як «міських божевільних», яких треба тримати на відстані. Також відбувається деморалізація активних громадян – для чого підтримувати кампанію по зміні, чи впровадженні нових законів та рішень, якщо потім вони не виконуються.

А найгірше, що такий підхід «написане не обов’язково виконувати, або це зробить хтось замість тебе», прищеплюється ще в перших класах школи.

Батьки, діти у яких вчились у 2 класі, скоріше за все стикались у квітні-травні з завданням, з предмету «Я досліджую світ», виконати проект «Хто мешкає у старому пеньку?»

Перше завдання звучить: «Відшукайте біля школи старий пеньок. За допомогою лупи розгляньте, хто в ньому живе. З інтернету дізнайтесь про його мешканців.». І це завдання проілюстровано малюнком.

Для того щоб виконати поставлене завдання, треба щоб подвір’я школи було укомплектовано, не лише спортивним майданчиком, а й сухим пеньком з відповідним супутнім набором флори та фауни на ньому. На мою думку, не кожна школа може похвалитися наявністю сухого пенька на подвір’ї. А де знайти такі опеньки, які б у квітні-травні вже плодоносили на пеньках, я не знаю.

Наступним завданням, яке давалось на виконання вдома, було створення макету старого пенька та його жителів. 

Можливо у деяких сім’ях і збирають та зберігають кору дерев, сухий мох, сухі гілочки та інші природні матеріали, які пропонують використати для цієї роботи. Але, на мою думку, більшості батьків треба було робити вилазку до найближчих дерев.

Я бачив фото зроблених макетів і по тому як вони виглядають можна зробити висновок, або у нас практично всі діти майбутні Мікеланджело, якщо вони у 8 років можуть таке ваяти, або, що скоріше і вірогідніше, це виставка робіт їх батьків.

Ось так і закладається з дитячих років відношення, що можна імітувати виконання прописаних завдань та правил. Або орієнтуватись на зовнішню допомогу.

То можливо краще, не пропонувати включати у шкільні програми додаткові дисципліни, для підняття правової культури та громадянської свідомості в учнів, як це деякі пропонують, бо це лише збільшить навантаження на них. А краще переформатувати навчальні програми з вже існуючих предметів, щоб їх виконання було реалістичним.

А щоб наше законодавство стало дійсно кращим та виконувалось, то треба вже з існуючих актів вичистити «старі пеньки». І нові проекти писати орієнтуючись не лише на свої хотєлки, а й на якісні розрахунки, щоб не засмічувати правове поле «старими пеньками».