А чи все з «цивілізованих країн» варто переймати?

 

Мені не подобається, коли наші реформатори, для просування своїх змін, часто, замість представлення результатів моделювання, якими демонструють, що потенційні плюси , суттєво перевищують потенційні мінуси, які можуть виникнути при впровадженні реформ, просто заявляють, що ці зміни потрібно зробити щоб було як у : Європі, «цивілізованих», або «нормальних країнах».

Коли я чую такий аргумент, про «Європу та цивілізовані, або нормальні країни», то згадую ситуацію з полотняними торбинками. Такими, які часто видають на різних заходах, щоб туди складати матеріали. До речі, мені завжди попадались якісні такі торбинки і наша сім’я ними користується. Серед цих торбинок, найкраща була від Міжнародної фундації виборчих систем (The International Foundation for Electoral Systems, IFES). Її крій дозволяв багато покласти до неї продуктів і витримала вона майже 10 років щоденного використання.

Але такі полотняні торбинки були популярні ще років 50 назад – у 70-ті роки минулого тисячоліття.

Ось їх зразки, які мені вдалось знайти сьогодні в інтернеті.

     

                  

Ці полотняні торбинки мені були зручнішими від популярної, на той час, сітки.

З сітки через отвори, бувало, вивалювались дрібні речі, також через отвори, в самий непідходящий момент, пролазили шийки пляшок, або інші довгі предмети, та боляче стукали по нозі чи влазили між спиці велосипедного колеса. Та і демонструвати всім всі свої покупки, як це відбувалось, коли ніс щось у сітці, якось не хотілось.

 Тому такі полотняні торбинки, були достатньо популярними, особливо серед молоді.

А старшокласники такі торбинки використовували замість шкільних ранців, щоб носити підручники з зошитами. Але проти такого використання різко виступали деякі вчителі.  Я пам’ятаю як вчителька математики сварила одного старшокласника: «Знову з шанькою (у нас так ще називають торбинку) до школи приперся! Йди до дому і повертайся з портфелем!».

Про те ці полотняні торбинки зникли у 80-х роках. І це сталось не в наслідок дій реакційних вчителів, а в наслідок бажання долучитись до західного життя.

В кінці 70-х минулого тисячоліття з’явились перші поліетиленові пакети, які привозили із закордону. Майже завжди це були пакети мережевих магазинів чи пакети з-під товару, але в СРСР вони стали крутим модним аксесуаром. Закордонний поліетиленовий пакет навіть дарували на день народження. Це вважалося дуже дорогим та потрібним подарунком.

Для того, щоб довше поліетиленові пакети служили, їх підсилювали, вставляючи старий потертий пакет в новий, також їх підклеювали та зашивали. 

Та і коштували вони досить дорого. Фірмові закордонні, як згадують очевидці, коштували біля 15 рублів. В 70-ті за таку суму троє людей могли добре повечеряти з  алкоголем. Дешевше коштували пакети, які виготовляли кавказькі «цеховики», від 3 рублів ( з зображенням місцевих зірок - Пугачова, Ротару та ін.) та 10 рублів за «фірму» (з зображенням реклами  американських марок цигарок та ін.).

На початку 80-х почало непоспішаючи розвиватись і радянське виробництво поліетиленових пакетів. Відповідно почала падати і ціна на них. Повністю наситити ринок такими пакетами, на мою думку, вдалося коли в СРСР дозволили роботу кооперативам. Дякуючи їм збільшилась і кількість варіантів зображень на пакетах.

Під кінець 80-х найбільш поширені поліетиленові пакети витримували 3 кг навантаження і коштували від 15 до 75 копійок (від чого залежала ціна – не знаю). 

 

Хоч це набагато дешевше, ніж була їх вартість у 70-х, але все таки і не дуже дешево. В той час вартість хліба «кірпічік» (вага 800 г) була 16 коп за сірий і 20 коп за білий. А зараз вартість навороченого біорозкладного пакета з більшою вантажопідйомністю на касі супермаркету, суттєво нижча вартості буханки «соціального» хліба який в ньому продається. На базарі звичайні поліетиленові пакети можна придбати ще дешевше.

Отже, як ми бачимо, люди у 70-80 роки були готові платити достатньо високу ціну, щоб ходити з поліетиленовими пакетами – бути схожими в цьому на жителів «цивілізованих країн».

Але минуло декілька десятиліть і «змінився напрям вітру». Використання поліетиленових пакетів стали вважати великою загрозою для екології. 

І тепер полотняна торбинка, це вже не проста шанька, а екоторба, екосумка, або, навіть, екошопер. 

Нас закликають зробити цю торбинку обов’язковим предметом нашого життя. Бо вона є тією силою, яка не втомлюється рятувати від пластикових пакетів. 

Нам кажуть, що останнім часом світ оголосив справжню війну поліетиленовим пакетам. В багатьох «цивілізованих країнах» світу вони вже під забороною.

І от коли чуєш такі заклики чи таку інформацію, буває задумуєшся – а якби ми у 70-х роках минулого тисячоліття не почали переймати практику «цивілізованих країн» у використанні поліетиленових пакетів, то і повертатись до полотняних торбинок не прийшлось би, і сміття  було б менше на нашій території…

Тому я вважаю, що варто «і чужому научатись», як заповідав Шевченко, але це треба робити не бездумно копіюючи все підряд. А детально аналізувати, як закордонне може спрацювати у наших українських умовах. 

І саме головне, самим детально подивитись, а чи все так добре у них працює? Чи не повилазили якісь непередбачені негативні наслідки?  

Бо схоже трапилося і з поліетиленовими пакетами. Їх винайшли для вирішення екологічних проблем. 

Раніше у світі активно використовувались паперові пакети, для виготовлення яких доводилось вирубувати ліси. І в 1959 році шведський інженер Стен Густав Тулін створив поліетиленові пакети, що мали б уберегти планету від масового винищення дерев. 

До середини 1960-х років у Європі вони вже замінили паперові та тканинні. До 1979 року пластикові пакети становили 80% європейського ринку сумок. А до кінця 80-х вони майже повністю замінили паперові пакети по всьому світу. 

Винахідник планував, що ці пакети будуть довго використовуватись, натомість їх часто почали викидати навіть після першого використання.

І зовсім скоро ця, на перший погляд, прекрасна ідея з використанням поліетиленових пакетів, призвела до глобальної екологічної проблеми…